Українські журналісти показали всьому світу зразок відсутності в них почуття солідарності та елементарних морально-етичних норм. В будь-якій нормальній країні суд з приводу відбирання частот у двох загальнодержавних телеканалів був би топ-новиною на всіх телеканалах без винятку, однак в Україні більшість каналів проігнорували цю подію, а якщо і згадали – то двома словами між „мера шлунковим болем” та „футболом”, як писав колись Микола Холодний.

Гіпер-індивідуалізм.

Україна тоді почне вилазити зі своїх бід, коли до акції мешканців Сихова будуть приєднуватися мешканці Збоїщ. І коли на журналістський протест будуть приходити не просто журналісти інших каналів, але й представники інших професій. Незважаючи на те, наскільки бездарно розпоряджалися постраждалі канали своїм ресурсом, тому що в даному випадку це не має значення.

Якось на зустрічі з офіціалами ЮНЕСКО, що стосувалася стану історичного центру Львова, я зауважив кілька людей, які не були схожими на активістів чи експертів. Їх ведучі представили як "мешканців". Я капєц як зрадів: о, простий народ починає розуміти, що Львів це не множина квартир та офісів, а цілісний мистецький об"єкт, який потребує охорони... Потім, під кінець зустрічі, цим людям дали слово. І вони говорили, полум"яно та переконливо, але не про Цитадель чи Вірменську, а про свій власний будинок чи поверх, який руйнується через місцеву будову.

Читаю часом, що які-небудь робітники чи бізнесмени вийшли на акцію протесту, коли їхні яйця, прищемлені в дверях міністром Пахло чи власником-регіоналом, вже почали синіти і розпухати. Це не громадянська свідомість - це рєбята рішають свої власні проблєми, коли інші засоби стають надто дорогими чи невиправданими. Бажання абстрактної справедливості чи солідарності фігурує там рідше, ніж треба.

В Росії рух захисту химкинського лісу, через який планували побудувати автотрасу, здобув перемогу. В певний момент владі, грубо кажучи, стало дешевше пустити дорогу в об"їзд, ніж терпіти постійну вонь, який здіймали активісти, і партія "Єдіная Росія" висловилася проти будівництва. Євгєнія Чірікова, лідер цього руху, феноменальної сміливості та витривалості жінка, відреагувала дуже показово. "Супер! Это замечательно", - сказала Чирикова "Интерфаксу". "Я буду за них (партию "Единая Россия" - ИФ) голосовать", - пообещала она. Таким чином поставивши свій "підпис" під вироком захисникам інших лісів, яким загрожують інші траси, профінансовані й організовані тою ж-таки російською новітньою КПСС. І не тільки, звичайно, їм.

Власне, великий кусок своєї віри в Україну я втратив тоді, коли у Львові на протест, присвячений смерті студента в ментярні, прийшло 30 чоловік. З яких, можливо, десятеро не були "тертими" активістами різних організацій, і прийшли через розуміння того, чому треба прийти.

Організовані виступи вузьких груп громадян, больовий поріг яких перевищено - це перший маленький крок, дуже недостатній. Десятки чи сотні активних рухів не перешкоджають монолітній владі; коли цих рухів більше, коли в них задіяна велика кількість громадян, які демонструють вражаючу самопожертву, це вже може вилитися в ряд піррових перемог. Піррових тому, що країна, яка знаходиться в стані перманентної боротьби проти себе, не має часу на продукування доданої вартості. Відбувається дисипація корисної енергії в космос, відбувається крадіжка людьми часу самих у себе. Це надто неефективний режим функціонування держави; вона не може покладатися на третій сектор як на єдине джерело справедливості. Влада повинна бути чесною та ефективною, тоді й в держави з"являється шанс стати ефективною. Однак без спільного розуміння і спільної роботи - що виражається банальним совковим словом "солідарність" - це залишиться в мріях.