вступайте в ряди Фур'є (dali_bude) wrote,
вступайте в ряди Фур'є
dali_bude

Чи знаєте ви, що за часи незалежності українці вигадали нову модель економічного співіснування?

В розвинутих країнах в умовах дерегуляції економіки суб'єкти підприємництва, переважно, вдаються до конкуренції. Це така прекрасна штука, завдяки якій якість підвищується, а ціна падає. Здавалося б, немає нічого природнішого, і ринкова економіка нездатна спродукувати якийсь інший спосіб гри.

В Україні ж діє інакша модель. В Україні комерційні підприємства, що ділять певну нішу, утворюють ринок однаково неякісних послуг, і ділять його приблизно порівну. Для того, щоб встановити більш-менш однакову планку якості послуг чи товарів, українським підприємцям навіть не потрібно змовлятися. Їм стає в пригоді відсутність такої ірраціональної речі, як традиція якості. Тобто, ірраціонального потягу до якісної роботи, отримання задоволення не тільки від прибутків, а й від доброго результату як такого. На відміну від якого-небудь німця, якому, серед іншого, приємно зробити якісну річ, - пересічний українець, займаючись бізнесом, думає майже виключно про гроші. (Що має для продуцентів свої економічні переваги, як ми побачимо далі.)

За інших рівних умов така ситуація призвела б до приблизно рівномірного розподілу ринків між українськими підприємствами. Бізнесовцям немає потреби мордуватися, підвищуючи якість чи знижуючи собівартість - їм гарантується стабільний прибуток. Це так, бо вибору між лайном, лайном і лайном фактично немає, і клієнти розподіляються за випадковим законом, за методом Монте-Карло. Оскільки кількість купуючих громадян завжди більша від нуля, то це гарантує, що клієнти будуть завжди.

Однак умови, очевидно, нерівні, тому що декому ведеться краще, а декому гірше. Нерівність умов в Україні визначається рівнем "даху" і висотою "плечей", доступом до потрібних людей та здатністю витіснити "сусідів" неринковими методами. Ця нерівність, як ми уже побачили, ніяким чином не зв'язана з якістю товарів та послуг, яка зазнає флуктуацій буквально в межах похибки вимірювання. Проміжний висновок полягає в тому, що мотивація "вишукувати ходи" та "змащувати процеси" (що також вимагає великої енергії та серйозних навиків) в українських підприємців є вищою, ніж працювати в напрямку якості власного продукту.

Чи всі українці володіють такою патологічною відразою до якісних речей та послуг? Ні, не всі. Громадяни, які насмілюються вийти на ринок з якіснішим товаром та меншою ціною чекає дружній і, як правило, неринковий спротив вже існуючих суб"єктів. Систему, яка гарантує прибуток незалежно від якості продукту, захищатимуть усі, хто з неї користає. Оскільки "системою" є майже весь український бізнес, то прибульця чекає або примусовий вихід з гри, або марґінальна позиція на ринку, яка далеко не відповідає економічному потенціалу підприємства.

В цьому контексті я часто згадую історію Коломийських інтернет-клубів, яку якось почув від коліжанки-активістки. В кінці 90-х в Коломиї з'явилося кілька інтернет-клубів, які буцімто надавали доступ до Інтернету. Якість послуг була жахливою - сайти не грузилися, нет не пахав, а гроші за час капали доволі добрі. Люди ходили і платили, не маючи вибору. В той час з'явилася компанія, яка інвестувала в добру апаратуру і відкрила інтернет-клуб з хорошим конектом і реальними цінами. Народ потягнувся, але час, коли до власника клубу прийшли характерні пацани з відповідним інструментарієм, і наполегливо порекомендували згорнути діяльність, не забарився також.

Найняти пацанів для розборки, зрозуміло, було реально дешевше, ніж розпочати повноцінну конкуренцію. Це ілюструє мою точку зору на гроші як основний і практично єдиний мотиватор українського бізнесу, який переважає усі інші підкріплення, позитивні чи негативні.

Я, звісно, змалював зовсім чорно-білу та місцями перебільшену картину. Але моя чергова теорема знову добре пояснює великий ряд речей, з якими я регулярно стикаюся, маючи водночас надзвичайно мало життєвих контр-прикладів. Вона дає психологічно-економічне обґрунтування діяльності майстрів, які зробили нам абсолютно жахливий ремонт, чи швеї, яка напартачила Марічці з її текстилем, чи практично усього того фуфла, яке нам тулять з усіх боків.

Вона відповідає на питання, - а нафіга вони так чинять, адже ж вони добре знають, що ми більше ніколи не скористаємося їхніми послугами? І відповідь проста: конкуренція дає постійних клієнтів, які приходять за законом конкуруючої якості. В той же час українська модель дає постійну кількість клієнтів, які приходять за законом випадкових чисел. Тому що вони, клієнти, нікуди не подінуться з підводного човна.

Ця модель цілком може бути економічно вигіднішою, ніж звикла конкуренція. Проте для її реалізації потрібно мати специфічний смак, специфічну етику та естетику бізнесу, специфічну мораль. Західній цивілізації з цим не пощастило - вони мордуються, випускаючи супертехнологічні речі за смішними цінами, здешевлюючи, покращуючи, оптимізуючи. Нам, українцям, заканало: ми хакнули цю систему і вибудували альтернативну, математично і філософсько стабільну модель "конкуренції".

А якщо нам потрібна справді якісна річ, ми завжди можемо піти й купити щось імпортне.

( карикатуру поцуплено з ru_vilochka )
Tags: занимательная патологоанатомия
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 34 comments