вступайте в ряди Фур'є (dali_bude) wrote,
вступайте в ряди Фур'є
dali_bude

Винниківський ліс - Винниківське озеро - озеро Електрон - Виннички - Бережани - Львів

В цій мандрівці околицями Львова вперше побачив три озера, повторно відвідав ще два, і на одне з них знайшов класний велосипедний маршрут.



Минулого разу я проїхався Винниківським лісопарком по велосипедному маршруту, який, як люб"язно вказали в коментах, якраз готувався до велозмагань "Night madness". Проїхав я тоді лиш половину кола - до Волиці, звідки мій маршрут пролягав далі, але учасники марафону повертали назад і перлися нагору назад до Пасічної. Вчора я вирішив проїхати другу половину кола, але "проти шерсті", тобто знову згори донизу - з метою остаточно поставити велосипедну "галочку" в тому лісі. Як і першого разу, промаркований там кожен пеньок і стежки дуже комфортні (лиш болота більше через близькість грунтової дороги). Тому Винниківський ліс від Пасічної до Винників оголошую лісом номер один в аспекті велогостинності та велоінфраструктури.

Карта маршруту на Google Maps

Випадково чи невипадково, але з середини маршруту я звернув вліво, і дорога привела мене прямісінько на Винниківське озеро. Чому я був дуже радий, бо знайшов класний велотрек і зміг ще раз глянути на прекрасне місце не лежачи пузом догори на пляжі, а як любитель пам"яток природи.













На Винниківському був аж цілий один раз, але в упор не пам"ятав цього острівця. Користуючись безлюддям, трохи по ньому поблукав.











А це сільська хата прямо на березі озера. Можу тільки уявити, які суми озвучували власники бази відпочинку мешканцям хатинки - і які причини були у мешканців відмовитись від них.



Далі моя дорога лежала через Винники на озеро Електрон.





Минулого разу я бачив в лісі паркан, який оточував водойму. Нечисленні коменти, які я знайшов в неті, вказували, що озеро Електрон для публіки недоступне ("якийсь олігарх купив"). Я хотів вияснити, що воно насправді. Добравшись до входу, я поцілував клямку. Було зачинено.

До мене вийшов работяга, який щось зварював недалеко від хвіртки, і пояснив мені, що "базу закрито". Переговори про можливість пофотографувати всередині виявились безрезультатними. Я з цим змирився і спробував познімати хоча б знадвору. Фотка унизу - це найкраще, що мені вдалося вхопити.



В работязі спрацював синдром вахтера, і він мені заборонив фотографувати навіть з-за хвіртки. Пояснення, що я стою на вулиці і можу знімати що завгодно, не мали ефекту.



Сперечатися не було сенсу, бо від хвіртки і так я нічого доброго б не зняв. Залишається чекати, що "базу відкриють" і коли-небудь влітку я зможу туди потрапити.

Наступним пунктом був таємничий об"єкт, який на супутникових картах виглядав отак.



Таємниче поселення серед густого лісу. Палаци місцевих феодалів? Військовий об"єкт? Ізольований хутір? Всезнаюча Wikimapia мовчала, і дуже цікаво було вияснити, що це таке.

Шлях туди лежав через село Соснівку і його озеро - також обгороджене, але так, що можна при бажанні потрапити.





Заїхавши у Виннички, я трохи поблукав, перш ніж знайшов підступи до таємничого об"єкту. На шляху лежало ще одне гарне озеро - цього разу необгороджене. Його необгородженість (і його близькість до села) визначала його засраність, тому при всій його красі рекомендувати його для відпочинку важко. Саме ця обставина примушує мене з розумінням ставитися до створення баз відпочинку довкола гарних місць. Можна обурюватись, що природні об"єкти є надбанням людства і негоже ставити довкола них паркани і збирати гроші на ремонт провала. Але якщо коло озера принаймні прибирають сміття і доглядають територію, це з моєї точки зору вже дає право на життя огородженим та небезкоштовним базам і таборам. Я волію заплатити цей "податок на свинство", але бачити пам"ятку природи в незагидженому стані. Власне, озерце, яке далі в об"єктиві моєї фотокамери, було в стані доволі загидженому - я сміття намагався з нього викадровувати і показати його природню красу.













Хтось організував дренаж озера прямо в басейн у себе в дворі:



Стрімкий підйом від озера лісом до таємничого об"єкту - і в око впадає звичайне, банальне дачне містечко, з городами, кумедними напіврозваленими будками і саморобними парканами. Коли я вперше напоровся на такий дачний квартал, я був захоплений його фотогенічністю і присвятив цілий допис. Пізніші дослідження Львова показали, що дач таких - куди не плюнь, в кожному околичному районі, і якщо скласти їх площу, то взагалі вийде помітний кусок міста. І ось чергові дачі, - щоправда, ізольовані від світу лісовим масивом, що росте на стрімких схилах: з одного боку сосни, з іншого буки-граби.





Виїхавши з дачного містечка, шляпа у меня не упала, але темрява почала вже "хапати за очі". Я прошмигнув повз руїни птахофабрики, від яких досі тхнуло.



Міг виїхати на трасу і почесати вулицею Зеленою до рідного дому, але я не люблю трас і вулицю Зелену. Тому краще я ще попетляю в сутінках. Через ліс я виїхав назад в Виннички і рушив в напрямку кільцевої дороги, майже тим шляхом, яким їхав сюди.







Околиці Львова в районі вулиці Пасічної, через які мусів пролягти мій шлях в центр, лежать на порівняно високому плато висотою приблизно 350 метрів. Це геологічне формування так і називається - Львівське плато. Воно стрімко уривається в іншу геологічну сутність - Надбужанську котловину. Винниківські ліси лежать (і, очевидно, завдячують своїй дотепер збереженості) саме в місці даного стрімкого уривання. Цей перепад і відділяв мене від рідного дому. Мені лиш слід було обрати, де саме набрати сімдесят метрів висоти в практично повній темряві. Нічого кращого від Бережан я не придумав: західніше від мене лежала небезпечна, неприєнма автомагістраль обласного значення на Бібрку. Правіше - горбиста лісова глухомань. В цій ситуації Бережани представляли грунтову дорогу, яка проводила мене через ліс, піднімала на гору і виводила в цивілізацію. (Бережании самі по собі живописні - село в довгій котловині, оточене лісами.) Тож я включив фару, яка гарантувала більше психологічний комфорт, аніж якісь реальні люмени, і похекав догори.

Як останній бонус подорожі мене чекало озеро в Бережанах, яке я одного разу бачив краєм ока, а зараз міг роздивитись краще в сяйві зірок та рідкісних сільських лампочок. На березі озера будували якусь приблуду, яку сторож охарактеризував як майбутню базу відпочинку. Озеро було гарне і чисте.



Пізніше я оглядав зображення цього місця: на давніших фотках було видно вдосталь ряски й очерету, а поточні супутникові зображення в Google Maps взагалі показують замість озера яму, в якій тривають якісь земляні роботи. Можна зробити попередній висновок, що орендатори території з озером провели роботу з його очищення, за що їм, якщо правда, то исполать. Буду в тих місцях знову - попитаю місцевих, що воно насправді було з тим озером.

Я виїхав на Пасічну і вирішив, що мені замало пригод, тому спускався в центр для подальшого добирання я не через ніяку не Личаківську, а через абсолютно темну - хоч в око стрель - лісопарк Погулянку. До центральної алеї я ровер так-сяк звів за роги, а на центральній алеї я просто сів в сідло і відпустив гальма. Лагідний схил розігнав велосипед до комфортної швидкості 20 км/год, яка трималася до самого низу; обабіч поволі пропливали темні силуети дерев, не світило ні дідька, було дуже тихо, дуже сюрреалістично і офігезно. Можна було забути про шлагбаум в кінці алеї, але я про нього не забув.
Tags: jpeg, мандра
Subscribe

  • Поліська вузькоколійка "Антонівка--Зарічне"

    Поліська вузькоколійка "Антонівка--Зарічне" (Я пішов з LiveJournal, бо він до кінця змоскалився. Але буду постити лінки, щоб допомогти індексації…

  • Ужгород

    Потрохи оговтуюся від зимових подій, відчув себе в кондиції побомжувати на роверах по незнайомому місту. Містом було вибрано Ужгород, з огляду на…

  • рухома фотографія :)

    Джерело біля Крехівського монастиря Янівський став, Івано-Франкове

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments