textbox

Козацького роду

Революція, несподівано, змусила мене подивитися на самого себе по-іншому. Так, я активіст з 2000 року, я волонтерив в різних організаціях і рухах, робив власні події та кампанії, писав розумні тексти, переконував людей, агітував, клеїв листівки, кричав у матюгальник, водив колони. Десь в глибині душі, очевидно, вважав себе таким свідомим громадянином, що перебуває в авангарді подій. Та й останні два місяці не стояв зовсім осторонь. Але ось гахнуло двадцяте січня, і побачив я, на що пішли ті люди, які колись видавалися "байдужими". Проти цих тисяч нікому не відомих героїв, які підставляються щохвилини під тюрму, каліцтво і смерть - я Бог знає хто, я - біле гусятко, а ніякий не активіст і не революціонер. Либонь, десь є і моя крапля в тому океані, в кожного своя роль. Але, як той російський журналіст, я зараз не просто поважаю тих, хто на передньому краї, за гратами чи в лікарні, - я перед ними схиляюся.
textbox

вертеп

Побачивши їхній публічний виступ, наздогнав і попросив зробити виступ на камеру. Здавалось би, ось знову стереотипна тема укрполітики та євромайдану. Але перформанс цього колективу, серед яких професійні театрали, не тільки примушує реготати, але й зворушує. Один з кращих вертепів, які я бачив.

Disclaimer: творче об"єднання "Далібуде" не має стосунку до однойменного блогера!

textbox

(no subject)

Я много раз слышал от самых разных людей, что если протестующих несколько сотен, то митинг легко разгоняют, если протестующих сотни тысяч, то власть пугается разгонять, если протестующих миллион — власть сменяется. Ну и ничего подобного! Вот в центре Киева в неделю назад был, говорят, миллион, но власть не сменилась. А в 2004 году сменилась в течение недели, хотя народу на майдане было меньше.


Я теж після помаранчевої революції вважав, що "мільйон на вулицях Києва міняє владу за тиждень". Але тепер розумію, що влада міняється лиш тоді, коли державний апарат - особливо апарат силового примусу - перестає виконувати накази верхівки. Це ключовий момент ненасильницької революції, який робить її можливою. Міліціонери в масі відмовляються затримувати активіста, судді в масі відпускають мітингувальників за відсутністю складу злочину, прокурори в масі переключаються на розслідування злочинів діючих посадових осіб. Клерки в міністерствах та держустановах пачками не з'являються на робочому місці або саботують виконання інструкцій. З цього моменту злочинний режим стає колекцією безпомічних дідусів. Це підсвідомо розуміє більшість громадян - саме тому з таким запалом репостилися фейкові повідомлення, що якийсь-там підрозділ спецназу перейшов на наш бік. І при всій моїй гарячій нелюбові до Тимошенко її пропозиція про переговори опозиційної верхівки з офіцерами силових структур було найреальнішим, що я почув з революційної сцени.

Армію, мабуть, не треба особливо переконувати, та й цьоць з управлінь - також. Однак передумов переходу міліції на бік протестувальників немає ніяких. А саме міліція зараз є фундаментальним джерелом реальної влади регіоналів. Довгими роками в міліції тривала "зворотня селекція", внаслідок якої склад органів правопорядку якісно відповідає складу партії Регіонів. "Правоохоронців" не просто влаштовує те, як воно є сьогодні. Вони пам'ятають грузинський досвід і розуміють, що може відбутися з особовим складом після приходу до влади рішучих реформаторів. Навіть незважаючи на те, що у нас немає рішучих реформаторів. Те саме стосується інших двох компонентів репресивної команди Януковича - суддів і прокурорів. В них немає жодної мотивації переходити на бік народу.

Для чого тоді стояти на майдані, підсилювати громадянські структури? Не тільки тому, що зі зникненням Майдану "кожному фрукту прийде свій срок". Але й для того, щоб, коли станеться диво, українці були до нього готові.
fingerprint

(no subject)

Втретє їздив на Київ. Фота мобільником з моєї ночівлі під "львівською барикадою" на Інститутській. Зустрів там активістів ще з 2001-го і 2004-го років. Емоції неописуємі, коли незнайомі люди приносять чай чи борщ о п'ятій ранку. Охорона працює ідеально - за вечір нейтралізовано одного буйного і одного тихо-п'яного, шляхом виводу за барикади. Це просто фантастика, якої самоорганізації може досягти група гомо сапієнсів, які довіряють один одному і переслідують єдину мету.

textbox

(no subject)

Побоїще на Банковій я пересидів з камерою на дереві, щоправда, не так близько, як багато журналістів. В кінці кліпу хлопчина, який, можливо, і причетний до появи Кличка і Тягнибока на Банковій.

textbox

(no subject)



Чи може бути насильство ефективним інструментом модерної революції? Цитую Джіна Шарпа - ідеолога багатьох успішних кольорових революцій східної Європи, автора книги "Від диктатури до демократії", яка стала настільною для громадянських активістів. Цей дядько присвятив своє життя дослідженню теми насильницького та ненасильницького повалення диктатур.

"Очевидні методи здаються неефективними. Конституційні й законодавчі бар’єри, судові рішення і громадську думку диктатори зазвичай просто ігнорують. Зрозуміло, що, реагуючи на жорстокість, тортури, зникнення та вбивства, люди схильні вважати насильство єдиним засобом повалення диктатури. Розлючені жертви іноді об’єднувалися для боротьби з жорстокими диктаторами, вдаючись до будь-яких можливих насильницьких і військових засобів, та не зважаючи на очевидну нерівність сил. Часто ці люди боролися відчайдушно, ціною великих страждань і жертв. Їхні звершення інколи були й справді визначними, проте дуже рідко вони завойовували свободу. Люті повстання можуть викликати у відповідь жорстокі репресії, залишаючи народ ще більш безпорадним, аніж до того.

Якими б вагомими не були переваги насильницьких засобів боротьби, одне залишається очевидним: покладаючи надії на силові методи, ми обираємо той спосіб боротьби, в якому суперник практично завжди має перевагу. Диктатори володіють надзвичайно широким арсеналом засобів насильства. І як би довго не протрималися у використанні насильницьких засобів демократи, уникнути суворих військових реалій їм все одно не вдасться–диктатори майже завжди мають перевагу у військовій техніці, амуніції, транспортних засобах та військовій силі. Попри всю свою хоробрість, демократи практично ніколи не можуть зрівнятися з ними. Якщо організувати наступальні військові дії неможливо, деякі дисиденти обирають партизанські методи боротьби, однак партизанська боротьба дуже рідко мала сприятливі наслідки для населення чи сприяла демократизації. Партизанська боротьба–це не вихід, особливо враховуючи те, що чим далі, тим більше вона призводить до величезних втрат серед власного населення.

Техніка також не є гарантією від помилок, навіть у сукупності з попереднім теоретичним і стратегічним аналізом, а іноді й міжнародною підтримкою. Партизанські війни часто ведуться протягом тривалого часу. Правлячий уряд часто пригноблює цивільне населення, що спричиняє людські страждання і суспільну дезорієнтацію. Навіть якщо партизанська боротьба є успішною, її негативні структурні наслідки зазвичай значні й тривалі. У відповідь на подібні контрзаходи правлячий режим відразу ж посилює тиск. І коли партизани все ж перемагають, встановлюється новий режим, набагато більше диктаторський, як наслідок централізованого впливу військових сил і послаблення чи знищення у горнилі такої боротьби незалежних суспільних груп та інституцій, життєво необхідних для встановлення і підтримання демократичного суспільства. Ті, хто протистоїть диктатурі, повинні шукати інші шляхи.

За допомогою перевороту, виборів чи іноземних визволителів? Військовий переворот, спрямований проти диктатури, може видатися порівняно легким і близьким шляхом до повалення ненависного режиму. Однак він має серйозні недоліки. Передовсім, він не усуває нерівномірного розподілу влади між населенням з одного боку та елітою, яка контролює уряд і силові структури, з іншого. Швидше за все, усунення від владних позицій конкретних осіб чи клік просто створить ситуацію, за якої їхнє місце зможе посісти інша група. Теоретично, ця нова група може проводити більш м’яку політику та демонструвати свою відкритість щодо демократичних реформ. Проте насправді все якраз навпаки. Зміцнивши свої позиції, нова кліка може бути більш амбіційною, ніж попередня. І невдовзі це нове владне угруповання, на яке покладалися великі надії, матиме змогу діяти на власний розсуд, не рахуючись з вимогами дотримання демократії та прав людини. Отже, таке вирішення проблеми диктатури є неприйнятним."
textbox

Голосов блогосферы пост

Originally posted by diana_ledi at Голосов блогосферы пост
И что не вошло - в сообществе http://ua.livejournal.com/
где весь день сегодня ведём мы с читателями эту тему.
Прочтите. Есть пронзительные посты.



Голодомор. 1932-33. 80 летие
Ничто не может оправдать доведение европейского народа до каннибализма в 20 веке

http://prof-eug.livejournal.com/293963.html

И только однажды, когда я, придя на смену с очередной гулянки, заявил, что мне надо срочно в буфет потому, что "умираю от голода", он вышел из себя. "Ты знаешь что такое голод" - кричал он - "голод, это когда человек перестаёт быть человеком, голод, это когда человек не может ни о чём кроме еды думать, голод это когда мать не даст своему ребёнку поесть. Она себя в первую очередь накормит. Вот что такое голод! Никогда больше так не говори." Это было сказано на одном дыхании и с такой страстью, что я действительно никогда больше такого не говорил.
http://marko19511.livejournal.com/731980.html

Collapse )